До Вашої уваги в червні:
1 червня- міжнародний День захисту дітей.

20 листопада 1989 року Генеральною асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини, яка вважається «світовою конституцією» для дітей. Україна ратифікувала Конвенцію 27 вересня 1991 року, й відтоді цей документ є частиною національного законодавства. У Конвенції про права дитини зазначається, що найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Скільки сімей зараз не разом. Як багато дітей не вдома, вони залишили все, позбувшись затишку і улюблених книг, іграшок, свого ліжечка і м’якенької піжамки. А скільки дітей втратили когось із батьків чи стали сиротами. Скільки дітей бачили жахи, які ніколи не забути.
І, мабуть, кожна дитина втратила відчуття спокою і домашнього затишку. Діти передчасно подорослішали…
Пошкоджено 1909 закладів освіти,180 з них повністю зруйновано через постійні бомбардування та обстріли військ рф. Українські книги спалюють, у маріупольських дітей замість канікул буде деукраїнізація. Їх вчитимуть все літо, щоб вкласти у їхні голови пропагандистську псевдоісторію, українські книги змінять російськими. А що буде з тими дітьми, яких викрали і незаконно вивезли на території рф? Дитинство зазнало страшної руйнації. Ще ніколи батьки так сильно не хвилювалися за життя своїх дітей.
Якщо у світі хочуть привернути увагу до прав дитини, то цього року у центрі обговорень мусить бути становище українських дітей. На очах всього світу українських дітей вбивають, калічать, ґвалтують та депортують російські військові. Світ став двоколірним. Якщо світ, не допомагає і не підтримує Україну, то стає співучасником цього жахливого злочину. Якщо власний комфорт пріоритетніший за здоров’я українських дітей, якщо ціна на бутерброд важливіша за цінності життя, то у нас погані новини, ви підтримуєте темну сторону. Час кожній людині у світі визначатися, ким вона є і за що готова боротися, спонукаючи свою країну до правильних рішень. Потім неможливо відмити буде руки…
Українські діти відчувають війну, навіть якщо вони не бачили усіх її проявів. Кожного дитячого серця вона торкнулася і обпекла.
Опублікуємо діалог 4-річної дівчинки Яринки, котра дуже любить книжки і вигадує нові слова з мамою:
— Ма, а коли закінчиться жаходійство росіяк?
— Коли наші захисники їх поб'ють і наженуть з нашої землі.
— Не поб'ють, а уб'ють... Аж тогди нам буде радівництво.

букви "є"», бережіть дитинство своїх дітей як можете, хай вони радіють кожному дню, маленьким дрібничкам, чудовим книгам чи іграшкам, обіймам з рідними. Подаруйте їм трохи спокою і почитайте, це справді допоможе їм потрапити у світ, в якому добро завжди перемагає зло, правда — неправду, справедливість — кривду. Ми всіляко будемо підтримувати вас книжково, бо це наша суперсила. 



8 червня відійшов у вічність легендарний український графік-карикатурист, автор ілюстрацій до багатьох дитячих книжок, зокрема й до роману Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», народний художник України Анатолій Василенко (07.11.1938 – 08.06. 2022).
«Здається, на перчанських малюнках Анатолія Василенка виросло не одне покоління сучасних українців — від малого до найстрашого. Як же ж я малим чекав на його "Пригоди Перченяти" у журналі "Перець"!.. А вже пізніше — захват від василенківських безжально-точних політичних карикатур, які теж поза конкуренцією. Пригадую, як 2004-го року, після виходу "Тореадорів з Васюківки" з ілюстраціями Анатолія Василенка, два славетні метри, два великі сонячні дотепники — Нестайко і Василенко — завітали в "А-ба-бу". Це був один з найкращих і найвеселіших днів в історії видавництва, — ніколи його не забуду », — Іван Малкович.
Дуже болюча втрата. Світ збіднів на Митця, з усього єства якого струменіла бадьора творча енегрія. Він мав природній і щонайдотепніший гумор, яким так вміло ділився у своїх роботах.
Найсвітліша пам'ять. Найщиріші співчуття рідним. Світла і весела душа Анатолія Петровича вічно житиме у його роботах.
Цьогоріч він особливо щемливий, бо так багато дітей не мають можливості бути поряд з найріднішим...
Бракує татової підтримки, обіймів, слів.
Зараз літо, і у кожної дитини цей час асоціюється з відпочинком, коли сімейні пригоди найбільше обростають незабутніми спогадами. Бо це час поїздок на море, мандрівок, спільних прогулянок до річки чи походів у гори.
Тато... Хто ще навчить їздити на велосипеді, купить найсмачніше у світі морозиво, поділиться секретами, як плавати, візьме з собою на риболовлю чи скаже, що рана обов’язково загоїться. Хто ще навчить стріляти з лука і вилазити високо на дерево. Кому ще можна поскаржитися і досхочу посидіти на шиї, коли втомився йти. Хто ще читатиме перед сном найцікавішу книгу кожного дня.
Дуже багато з цих дитячих радостей зараз недоступні багатьом українським дітям. Діти як ніколи боляче переживають розлуку з батьком. Їм понад усе в світі хочеться, щоб тато був поруч. Просто був поряд.
Хай сім'ї, які зараз не разом, знову об'єднаються.
Щирі співчуття сім'ям, які втратили тата.
А якщо у вас є ця розкіш говорити батькові, як сильно його любите і як він вам потрібен, то робіть це кожного дня, бо любові не буває надто багато.


25 червня народився Григорій Фалькович




